Гарний пост. Ми все одно переможемо. Мусимо. Просто тому що ми такі. Ми украïнці.
1. Хотіла сказати, як надзвичайно в унісон б'ються серця всіх украïнців, по всьому світу. На Майдані, в Києві, в містах, за кородоном, украïнців і навіть тих з діаспори, чиï батьки тільки бачили Украïну, а то і діди. Всі, ВСІ щось роблять, хтось будує барикади, хтось несе речі, хтось виходить у себе в місті, хтось проводить лікбез, хтось у твітері, хтось пише листи до німецькоï і австрійськоï прокуратури, хтось строчить в ООН, хтось гроші передає, хтось тролить іноземних очільників в соцмережах, але ВСІ, як один, ВСІ НА ВІЙНІ, всі знають, що зараз іде наша вирішильна битва за справжню вільну Украïну. Така мережа (але власна, звичайно) - це просто якийсь далекий ідеал КДБ, яку упирі ніколи не зможуть побудувати на крові і грошах, а ми можемо, наші серця б'ються в унісон і МИ ВСІ ЗАРАЗ НА ЦІЙ ВІЙНІ, до кінця.
2. Нам не вперше битися за власну свободу, але вперше за багато століть в нас є якісь друзі. Ïх небагато, вони не вливові, але вони в нас є. І хай це просто кілька журналістів, відставні дипломати, маленькі депутати, навіть звичайні співчуваючі, але вони є. 100 років тому в нас не було НІКОГО, хіба хтось хотів нас відтяти від Москви, щоб нарешті відтворити Польщу, але це максимум. А наші, які вимушені були бігти з Украïни, в умовах тотального несприйняття, російського лоббі, роками билися головою об стіну і не покладаючи рук просто в пустоту намагалися лобіювати Украïну, писали, друкували книжки, які там ніхто не читав, але вони не піддавалися відчаю. Це ж сюрреалізм. А зараз ці гіркі, такі гіркі зерна проросли, в нас є друзі. (хоч це і не свіжі новини про кризи, але ДУЖЕ ПРОШУ прочитати цю статтю, щоб віддати честь одній такій людині http://tyzhden.ua/Society/98523. Просто щоб віддати честь, щоб десь на небі знав, що його листи були не марні, не марні, бо ми знаємо про них, і вдячні. Щоб душа успокоïлась. )
![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png)
timeasmymeasure
no subject
Date: 2014-01-23 05:06 pm (UTC)1. Хотіла сказати, як надзвичайно в унісон б'ються серця всіх украïнців, по всьому світу. На Майдані, в Києві, в містах, за кородоном, украïнців і навіть тих з діаспори, чиï батьки тільки бачили Украïну, а то і діди. Всі, ВСІ щось роблять, хтось будує барикади, хтось несе речі, хтось виходить у себе в місті, хтось проводить лікбез, хтось у твітері, хтось пише листи до німецькоï і австрійськоï прокуратури, хтось строчить в ООН, хтось гроші передає, хтось тролить іноземних очільників в соцмережах, але ВСІ, як один, ВСІ НА ВІЙНІ, всі знають, що зараз іде наша вирішильна битва за справжню вільну Украïну. Така мережа (але власна, звичайно) - це просто якийсь далекий ідеал КДБ, яку упирі ніколи не зможуть побудувати на крові і грошах, а ми можемо, наші серця б'ються в унісон і МИ ВСІ ЗАРАЗ НА ЦІЙ ВІЙНІ, до кінця.
2. Нам не вперше битися за власну свободу, але вперше за багато століть в нас є якісь друзі. Ïх небагато, вони не вливові, але вони в нас є. І хай це просто кілька журналістів, відставні дипломати, маленькі депутати, навіть звичайні співчуваючі, але вони є. 100 років тому в нас не було НІКОГО, хіба хтось хотів нас відтяти від Москви, щоб нарешті відтворити Польщу, але це максимум. А наші, які вимушені були бігти з Украïни, в умовах тотального несприйняття, російського лоббі, роками билися головою об стіну і не покладаючи рук просто в пустоту намагалися лобіювати Украïну, писали, друкували книжки, які там ніхто не читав, але вони не піддавалися відчаю. Це ж сюрреалізм. А зараз ці гіркі, такі гіркі зерна проросли, в нас є друзі. (хоч це і не свіжі новини про кризи, але ДУЖЕ ПРОШУ прочитати цю статтю, щоб віддати честь одній такій людині http://tyzhden.ua/Society/98523. Просто щоб віддати честь, щоб десь на небі знав, що його листи були не марні, не марні, бо ми знаємо про них, і вдячні. Щоб душа успокоïлась. )