Піраміда української влади, сконструйована після приходу Віктора Януковича на посаду президента, наділила його практично необмеженим правом приймати всі ключові рішення у країні. Це стосується кадрів, бізнесів, прав та свобод, і звісно ж, вибору шляху. Саме тому зараз чимало людей на Сході і Заході, як країни, так і земної кулі, намагаються зрозуміти: що вирішив Янукович? Хоча такий підхід не зовсім точний: рішення про те, куди рухатися — до ЄС чи РФ, чи залишатися на місці, — Віктор Янукович приймає не сам, а з Рінатом Ахметовим і ні з ким іншим. Правда, не за звичайною схемою — 50 на 50, а все ж таки з правом збереження за собою "вирішального голосу"... Всупереч досить популярній думці, що Янукович про все домовився з Путіним, справи трохи не такі. За великим рахунком, вони ніколи не домовляться, але це не виключає взаємного використання на певному етапі. У Митний союз Янукович іти категорично не хоче. Пригадуєте знамениту фразу Павла Лазаренка, винесену в заголовок його інтерв'ю "Дзеркалу тижня"? "Я не політик, я — хазяїн". Її автором сьогодні міг би бути Віктор Янукович. Він господар цих мисливських угідь, і делегувати право бити дичину тут може тільки він. Можливо, саме тому офіційно — з метою пошуку додаткових джерел для поповнення бюджету — обговорюється питання термінової приватизації цілого ряду об'єктів. І серед них — "Південмаш", "Турбоатом" і "Антонов", які завжди цікавили Росію
Чи мститиме Путін за спробу втечі? Звісно, мститиме! Але головна мета господаря Кремля — відродження імперії, тому негайна вендета не може слугувати самоціллю. Непідписання угоди про асоціацію між Україною і ЄС він слушно вважатиме (і подаватиме громадськості) як свою особисту перемогу. Кремль не повинен дозволити Україні втекти зі своєї орбіти сьогодні, а як саме він поставить на місце безтурботно норовливого Януковича завтра, — питання фантазії, а не можливостей.
Відомо, що уряд України веде переговори і з ЄС, і з американською стороною про компенсацію втрат, пов'язаних із реакцією Кремля на українські європрагнення. Однак наскільки адекватними будуть результати цих переговорів, і наскільки оперативно можна буде зазначену допомогу отримати? Це важливе питання, бо Віктор Янукович не очікував такої серйозної і відчутної, насамперед для економіки Сходу, реакції Путіна. І тут, без жодної образності, слід зауважити, що багато членів фракції Партії регіонів не на жарт стривожені складною ситуацією. Зупиняються не просто заводи — цілі галузі. Російська блокада — чутливий інструмент. І його удар на собі відчули чимало осіб — від голосу партії, чий щільний графік російських гастролей різко розвантажився, до власників вагоно- і машинобудівних заводів, чия продукція втратила шанси перетнути кордон. Метал, цукерки, хімія, труби — це не тільки втрати власників. Це — урізання зарплат або звільнення робітників. Боляче. Причому боляче насамперед електорату Януковича та його, електорату, роботодавцям.
У принципі, такі складні часи пережили чимало країн — від Естонії до Польщі. Але більшість їхніх громадян чітко знали, куди йдуть, до чого прагнуть, задля чого терплять негаразди й нестатки. Вони відроджувалися, розриваючи пуповину й отримуючи можливість самостійно і усвідомлено відновлювати ступінь споріднення своїх економік із російською. Януковичу ж, який визначає вектор руху довіреної йому країни, за великим рахунком, однаково, в якій ціннісній системі зберігати владу та гроші. Він такий самовпевнений, такий хитрий, такий могутній, що... Втім, про Павла Лазаренка я вже згадувала.
Буриданів самець Юлія Мостова
Піраміда української влади, сконструйована після приходу Віктора Януковича на посаду президента, наділила його практично необмеженим правом приймати всі ключові рішення у країні. Це стосується кадрів, бізнесів, прав та свобод, і звісно ж, вибору шляху. Саме тому зараз чимало людей на Сході і Заході, як країни, так і земної кулі, намагаються зрозуміти: що вирішив Янукович? Хоча такий підхід не зовсім точний: рішення про те, куди рухатися — до ЄС чи РФ, чи залишатися на місці, — Віктор Янукович приймає не сам, а з Рінатом Ахметовим і ні з ким іншим. Правда, не за звичайною схемою — 50 на 50, а все ж таки з правом збереження за собою "вирішального голосу"...
Всупереч досить популярній думці, що Янукович про все домовився з Путіним, справи трохи не такі. За великим рахунком, вони ніколи не домовляться, але це не виключає взаємного використання на певному етапі. У Митний союз Янукович іти категорично не хоче. Пригадуєте знамениту фразу Павла Лазаренка, винесену в заголовок його інтерв'ю "Дзеркалу тижня"? "Я не політик, я — хазяїн". Її автором сьогодні міг би бути Віктор Янукович. Він господар цих мисливських угідь, і делегувати право бити дичину тут може тільки він. Можливо, саме тому офіційно — з метою пошуку додаткових джерел для поповнення бюджету — обговорюється питання термінової приватизації цілого ряду об'єктів. І серед них — "Південмаш", "Турбоатом" і "Антонов", які завжди цікавили Росію
Чи мститиме Путін за спробу втечі? Звісно, мститиме! Але головна мета господаря Кремля — відродження імперії, тому негайна вендета не може слугувати самоціллю. Непідписання угоди про асоціацію між Україною і ЄС він слушно вважатиме (і подаватиме громадськості) як свою особисту перемогу. Кремль не повинен дозволити Україні втекти зі своєї орбіти сьогодні, а як саме він поставить на місце безтурботно норовливого Януковича завтра, — питання фантазії, а не можливостей.
Відомо, що уряд України веде переговори і з ЄС, і з американською стороною про компенсацію втрат, пов'язаних із реакцією Кремля на українські європрагнення. Однак наскільки адекватними будуть результати цих переговорів, і наскільки оперативно можна буде зазначену допомогу отримати? Це важливе питання, бо Віктор Янукович не очікував такої серйозної і відчутної, насамперед для економіки Сходу, реакції Путіна. І тут, без жодної образності, слід зауважити, що багато членів фракції Партії регіонів не на жарт стривожені складною ситуацією. Зупиняються не просто заводи — цілі галузі. Російська блокада — чутливий інструмент. І його удар на собі відчули чимало осіб — від голосу партії, чий щільний графік російських гастролей різко розвантажився, до власників вагоно- і машинобудівних заводів, чия продукція втратила шанси перетнути кордон. Метал, цукерки, хімія, труби — це не тільки втрати власників. Це — урізання зарплат або звільнення робітників. Боляче. Причому боляче насамперед електорату Януковича та його, електорату, роботодавцям.
У принципі, такі складні часи пережили чимало країн — від Естонії до Польщі. Але більшість їхніх громадян чітко знали, куди йдуть, до чого прагнуть, задля чого терплять негаразди й нестатки. Вони відроджувалися, розриваючи пуповину й отримуючи можливість самостійно і усвідомлено відновлювати ступінь споріднення своїх економік із російською. Януковичу ж, який визначає вектор руху довіреної йому країни, за великим рахунком, однаково, в якій ціннісній системі зберігати владу та гроші. Він такий самовпевнений, такий хитрий, такий могутній, що... Втім, про Павла Лазаренка я вже згадувала.